205 Лісове господарство / Forestry
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Ялинові ліси північно-східного макросхилу Українських Карпат в умовах кліматичних змін(НЛТУ України, 2024-08-26) Матусевич Олександр Борисович; Matusevych, O.Дисертаційна робота присвячена аналізу типологічної структури ялинових лісів північно-східного макросхилу Українських Карпат, встановленню динаміки площ і запасів деревини ялинових деревостанів у регіоні дослідження за 1988-2018 роки, дослідженню продуктивності ялинників у переважаючих типах лісу, прогнозу росту ялинових деревостанів, вивченню їхнього санітарного стану, оцінювання радіального приросту дерев ялини європейської та лісівничим заходам щодо адаптації ялинових лісів до кліматичних змін. Для виконання завдань дисертаційного дослідження було застосовано загальноприйняті методики для закладання пробних площ та аналізу експериментального матеріалу. Польові дослідження виконано на 41 пробній ділянці, що були розташовані в ялинових деревостанах двох переважаючих типів лісу (волога високогірна сусмеречина і волога буково-ялицева сусмеречина) на території семи колишніх державних лісогосподарських підприємств: "Боринське лісове господарство", "Вигодське лісове господарство", "Осмолодське лісове господарство", "Делятинське лісове господарство", "Верховинське лісове господарство", "Гринявське лісове господарство" та "Путильське лісове господарство". Для оцінювання радіальних приростів дерев ялини європейської нами на 41 пробній площі було відібрано 205 кернів. Вони бралися на кожній пробній площі з п'яти найтовстіших (надпанівних) дерев ялини європейської. Підготовлені керни вимірювали на устаткуванні лабораторії дендроекології кафедри лісівництва НЛТУ України, яке включає вимірювальний прилад LinTab 6 на основі програмного забезпечення TSAPWin. Встановлено, що загальною тенденцією в динаміці поширення ялинових лісів в усіх трьох адміністративних областях на північно-східному макросхилі Українських Карпат є істотне зменшення їхньої площі впродовж останніх 30 років. Якщо у 1988 р. площа ялинників у регіоні досліджень становила 594,0 тис. га, то у 2018 р. – 389,613 тис. га, що на 204,387 тис. га менше (-34,4 %). У динаміці загального запасу ялинових деревостанів максимальне значення спостерігалося у 2002 р. – 158,141 млн. м3. У розрізі адміністративних областей впродовж останніх 30 років найбільше скорочення площі ялинників відбулося у Львівській області – ялинових лісів тут стало менше на 79,6 тис. га, що порівняно з 1988 р. становить -53,5 %. У розрізі груп віку впродовж останніх 30 років в усіх трьох адміністративних областях відмічено загальну тенденцію до зменшення частки молодняків та збільшення площі стиглих і перестійних ялинових деревостанів. Найбільше зменшення частки молодих ялинових деревостанів спостережено в Івано-Франківській області. Якщо в 1988 р. вони займали 53,4 % від загальної площі ялинників у цій області, то в 2018 р. ‒ лише 14,8 %. Водночас частка стиглих і перестійних ялинових деревостанів на Івано-Франківщині збільшилася від 5,3 % у 1988 р. до 19,2 % у 2018 р. Загалом у 2018 р. на північно-східному макросхилі Українських Карпат структура площі ялинових лісів за групами віку була такою: молодняки – 70912 га (18,2 %), середньовікові деревостани – 183106 га (47,0 %), пристиглі – 63025 га (16,2 %), стиглі і перестійні – 72571 га (18,6 %). У 2018 р. у групі віку перестійних ялинових деревостанів було зосереджено 6,305 млн. м3 деревини на площі 15,411 тис. га. Середній запас у перестійних ялинниках у 2018 р. становив 409 м3/га. Середній вік ялинових деревостанів впродовж останніх десятиліть постійно збільшується. Якщо в 1996 р. він становив 51 рік, то в 2018 р. – 67 років. Загалом на північно-східному макросхилі Українських Карпат спостережено збільшення продуктивності ялинових деревостанів, про що свідчить середнє значення запасу деревини – у 1988 р. він становив 229 м3/га, а у 2018 р. – 344 м3/га. Пояснюється це, насамперед, збільшенням середнього віку ялинових лісостанів. Аналіз повидільної бази даних Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання "Укрдержліспроект" станом на 2018 р. показав, що в Українських Карпатах ялина формує як чисті, так і мішані за складом деревостани у шести найпоширеніших типах лісу: вологий чистоялиновий субір (16336,6 га), волога високогірна сусмеречина (78185,2 га), волога букова сусмеречина (12741,7 га), волога ялицева сусмеречина (18006,4 га), волога буково-ялицева сусмеречина (133757,8 га) та волога буково-ялицева смеречина (25249,2 га). Частка цих шести типів лісу становить 95,8 % від загальної площі ялинової групи типів лісу. Чисті за складом ялинові деревостани вологого субору займають найвищі місцеположення на рівні 1200-1600 м над рівнем моря (н.р.м.), виконують ґрунтозахисні функції і належать до категорії захисних лісів. Вони розміщені на стрімких і дуже стрімких схилах, характеризуються невисокими класами бонітету (II-III) і природним походженням, належать переважно до групи середньовікових деревостанів, формують середньоповнотні лісостани із запасом деревини у віці рубки головного користування 400-450 м3/га. Ялинові деревостани вологої високогірної сусмеречини займають дещо нижчі місцеположення на рівні 900-1300 м н.р.м., належать до протиерозійних лісів, є здебільшого середньовіковими, середньоповнотними, розміщуються на спадистих і стрімких схилах, мають переважно штучне походження, I-II клас бонітету, запаси деревини у віці головного користування 500-550 м3/га. Лісостани вологої букової сусмеречини та вологої ялицевої сусмеречини займають висоти від 1000 до 1300 м н.р.м., належать переважно до об'єктів природно-заповідного фонду, характеризуються I-Ia класами бонітету, переважанням природного походження над штучним, є середньоповнотними, нагромаджують близько 500 м3/га деревини у віці рубки головного користування. Деревостани вологої буково-ялицевої сусмеречини є найпоширенішими у регіоні дослідження, мають складну вертикальну будову, характеризуються високими класами бонітету (I-Ia, а в окремих випадках Ib), є біологічно стійкими, високопродуктивними (600-650 м3/га), займають висоти від 800 до 1300 м н.р.м., представляють переважно категорію експлуатаційних лісів, займають спадисті та стрімкі схили, є середньоповнотними. Лісові насадження вологої буково-ялицевої смеречини є найпродуктивнішими серед ялинових типів лісу, формують запаси у віці головного користування близько 700-750 м3/га, займають найнижчі висоти (750-1100 м н.р.м.), менш стрімкі схили, є середньоповнотними та високобонітетними, належать переважно до категорії експлуатаційних лісів і групи середньовікових деревостанів. Найбільші площі високоповнотних деревостанів ялини (0,8 і вище) представлені у лісовому фонді лісогосподарських підприємств Івано- Франківської (53,6 %) та Чернівецької (54,9 %) областей. Згідно з розробленою моделлю прогнозу росту ялинових деревостанів І класу бонітету в умовах вологої високогірної сусмеречини, у віці 100 років вони будуть мати такі таксаційні показники: середня висота ‒ 29,6 м, середній діаметр ‒ 31,8 см, сума площ поперечних перерізів ‒ 40,4 м2, густота деревостану ‒ 510 дерев/га, запас деревостану ‒ 563 м3/га. Ялинові деревостани Іа класу бонітету в умовах вологої буково-ялицевої сусмеречини будуть мати у віці 100 років такі таксаційні показники: середня висота ‒ 33,4 м, середній діаметр ‒ 39,8 см, сума площ поперечних перерізів ‒ 41,2 м2, густота деревостану ‒ 331 дерев/га, запас деревостану ‒ 652 м3/га. Встановлено, що середня зміна запасу (без урахування відпаду) у віці 100 років за переважаючої відносної повноти 0,7 у вологій високогірній сусмеречині становить 5,7 м3/га, а у вологій буково-ялицевій сусмеречині ‒ 6,6 м3/га за рік. Для нормальних деревостанів з відносною повнотою 1,0 вона може досягати відповідно 8,1 м3/га за рік у типі лісу С3-См і 9,4 м3/га за рік у типі лісу С3-бк-яцСм. Аналіз показників форми кривих розподілу кількості дерев (асиметрія, ексцес) відносно ступенів товщини виявив характерні правосторонню асиметрію і туповершинність. Стосовно асиметрії, то її значення свідчать про зосередження більшої кількості дерев у менших ступенях товщини і меншої кількості ‒ у більших. У молодшому віці абсолютні значення асиметрії є значно вищими порівняно зі старшими ялиновими деревостанами, що свідчить про незавершену диференціацію дерев на цій стадії розвитку деревостанів. Порівняння динаміки таксаційних показників ялинових деревостанів згідно з нашою моделлю та з існуючими таблицями ходу росту Є.І. Цурика та Г.А. Ходота показує незначні відхилення для більшості класів віку. В умовах вологої буково-ялицевої сусмеречини максимальне відхилення за нашою моделлю порівняно з даними Є.І. Цурика було зафіксовано у віці 40 років і воно становило: для середньої висоти ‒ +8,7 %, середнього діаметра ‒ +13,7 %, запасу деревостану ‒ +23,3 %, видового числа ‒ +8,0 %. Найбільше відхилення у цьому типі лісу зафіксовано для густоти деревостану, яке становило -29,7 % у віці 80-90 років (порівняно з таблицями ходу росту ялинових деревостанів Є.І. Цурика). В умовах вологої високогірної сусмеречини найбільше відхилення середньої висоти спостережено також у віці 40 років і становить +7,9 % порівняно з таблицями ходу росту ялинових деревостанів Є.І. Цурика. Максимальне відхилення середнього діаметра сягає -15,4 % у віці 40 років (порівняно з даними Г.А. Ходота), видового числа ‒ -11,2 % у віці 120 років (порівняно з даними Г.А. Ходота), запасу деревостану ‒ +17,5 % у віці 40 років (порівняно з даними Є.І. Цурика), а густоти деревостану ‒ +15,1 % також у віці 40 років (порівняно з таблицями ходу росту ялинових деревостанів Г.А. Ходота). За даними метеостанцій, розташованих в різних частинах Українських Карпат (Турка, Славське, Яремче, Пожежевська, Селятин) середньорічна температура повітря у 1991-2020 рр. зросла, порівняно з 1961-1990 рр., в середньому на 1,0 °С. Подібне зростання температури спостерігалася також для середньорічних температур найхолоднішого місяця року ‒ січня та найтеплішого місяця ‒ липня. Потепління клімату інтенсифікує розвиток хвороб дерев ялини. Вони і були основною причиною всихання ялинових деревостанів. Впродовж п’яти аналізованих років від хвороб загинуло 104881,1 га деревостанів ялини, що становить 73,0 % від загальної площі всохлих ялинових лісів. Друге місце за причиною загибелі займали стихійні явища (вітровали, буреломи, сніголоми, паводки та інші) ‒ 21487,8 га і третє місце ‒ шкідники ялини (17125,1 га). У середньому за рік площа загиблих ялинових деревостанів на північно-східному макросхилі Українських Карпат становила 28737 га. Встановлено, що індекс санітарного стану ялинових деревостанів на 41 пробній площі коливався від 1,12 до 3,86. Цей показник залежить від низки факторів: вчасності проведення рубок формування і оздоровлення лісів, віку та повноти деревостану, класу бонітету, висоти над рівнем моря та ін. Для покращення санітарного стану ялинових деревостанів та підвищення їхньої біотичної стійкості необхідно вчасно і правильно проводити лісівничі заходи. Насамперед це стосується санітарно-оздоровчих заходів. Затримка з проведенням санітарних рубок призводить до швидкого поширення шкідників і загибелі ялинових лісів на значних площах. Досліджено, що впродовж всього ХХ ст. радіальний приріст дерев ялини європейської коливався в діапазоні 1,8-2,5 мм. Починаючи із 2000-го року, він показує тенденцію до зменшення. Температурні показники мали слабку тісноту зв'язку із величиною радіального приросту дерев. Найбільший вплив ці показники мали впродовж останніх 30 років (порівняно із даними 120-річного аналізованого періоду). Рубки переформування у похідних ялинниках рекомендуємо розпочинати у віці 41-50 років. Площа "вікон" не повинна перевищувати 300 м2. Інтенсивність рубки рекомендується в межах 20-25 % від запасу деревостану. Повторюваність рубки ‒ 5 років.Item Лісівничо-селекційні засади вирощування горіха грецького в умовах Правобережного Лісостепу України(НЛТУ України, 2024-06-19) Магуран Володимир Костянтинович; Mahuran, V.Дисертаційну роботу присвячено дослідженню лісівничих та селекційних особливостей вирощування, захисту і покращенню асортименту горіха грецького шляхом відбору перспективних форм, а також дослідження їх особливостей і розробка науково обґрунтованих технологій для подальшого розмноження на території Правобережного Лісостепу України. Огляд літературних даних щодо сучасного стану досліджень лісівничо-селекційних особливостей вирощування горіха грецького виявив наступне: біолого-екологічні характеристики виду, морфологічні та біоекологічні особливості, властивості деревини, ураженість комахами та шкідниками, а також його інтродукція й селекція, як в Україні, так і за кордоном, здебільшого вивчалися за межами регіону дослідження та в інших природно-кліматичних зонах. Важливо зазначити, що лісівничі особливості росту дерев горіха грецького та питання його диференціації за формами й сортами в умовах Правобережного Лісостепу залишаються недостатньо вивченими, а що стосується лісівничих аспектів, то поширення горіхових деревостанів в Україні у різних типах лісу не відображено у вітчизняних наукових працях. Метою дисертаційної роботи є дослідження лісівничо-селекційних особливостей вирощування, захисту, розширення і покращення асортименту горіха грецького шляхом відбору перспективних форм, а також їх дослідження і розробка науково обґрунтованих технологій для подальшого розмноження на території Правобережного Лісостепу України. У ході виконання дисертаційної роботи використані наступні методи досліджень: вивчення, вимірювання та аналізу. Для виконання лісівничо-таксаційних досліджень деревостанів використано методи описової характеристики пробних площ, перелікової та вибіркової таксації. Дендрохронологічні дослідження та визначення властивостей макроскопічної будови деревини досліджено за стандартними міжнародними методиками. Аналіз фітосанітарного стану насаджень та сезонні особливості розвитку дерев горіха грецького здійснювали методом спостереження та опису явищ. Отримані результати досліджень опрацьовано за допомогою статистичних програм Excel та Statistica 10.0. Основні результати досліджень. Встановлено, що у досліджуваному регіоні горіх грецький зустрічається у 29 типах лісу, з них у 20 виступає як переважаюча порода та у 24 – як супутня. Розподіл горіхових насаджень в умовах Правобережного Лісостепу за складом свідчить про перевагу насаджень, де участь горіха грецького у складі тільки 1-2 одиниці (52,2 %) від загальної площі. Чисті насадження горіха грецького становлять 16,8 % (291,6 га). Середній запас насаджень горіха грецького знаходиться в межах 92,8 м3/га; у насадженнях, де горіх є переважаючою породою він коливається в межах 21,0-187,5 м3/га, а у насадженнях, де горіх є супутньою породою – 25,0-121,8 м3/га. Бонітетна структура горіхових насаджень Правобережного Лісостепу свідчить про їх високу продуктивність та якість у відповідності до типологічних умов. Спостерігається практично рівномірне розподілення насаджень за бонітетом: І – 21,4 %, ІІ – 22,2 %, ІІІ – 19,6 %, IV – 17,1 %. Насаджень із бонітетом вище І нараховано понад 10,2%. Насадження із дуже низьким бонітетом становлять 3,9%. За аналізом значень радіального приросту, стандартного відхилення,коефіцієнтів варіації та чутливості, можна виокремити три періодів росту і розвитку, кожен з яких характеризується певними особливостями та умовами для росту рослин. За величиною коефіцієнта чутливості встановлено, що стійкішими є горіхові деревостани, що зростають у лісових умовах. Радіальний приріст горіха грецького при плантаційному вирощуванні показав значний негативний зв’язок із опадами, і навпаки, опади не мали значного впливу на формування приросту за діаметром у дерев, які ростуть у лісових умовах. Таксаційні показники дерев у плантаційному насадженні переважають лісові відрізняються за висотою дерева, довжиною крони, висотою до початку крони, які статистично достовірні. Середньої тісноти прямолінійний зв'язок щільності деревини у плантаційному деревостані спостерігали із шириною річного кільця (r=0,61), обернений із кількістю р.ш. в 1 см (r=-0,48) та товщиною кори (r=-0,49). У лісових умовах спостерігали прямолінійний зв'язок щільності деревини із діаметром дерева (середньої тісноти r=0,55) та шириною крони (помірної тісноти r=0.38). Середня тривалість вегетаційного періоду горіха грецького на території Правобережного Лісостепу України становить 183 доби для плантаційних насаджень та 186 діб – для лісових. Кліматичні умови Правобережного Лісостепу сприятливі для масового вирощування сортів 'Вебу 6' та 'Єфрем 1' горіха грецького. Фенологічні ритми дослідних сортів повністю відповідають тривалості вегетаційного періоду на території Правобережного Лісостепу. Результати досліджень енергії проростання показали, що енергія проростання сіянців горіха чорного (81 %) є вищою на 11 % порівняно із сіянцями горіха грецького (70 %). Перші ознаки проростання горіха чорного спостерігалися на 7 днів раніше, ніж у випадку горіха грецького. У порівнянні зі сходами горіха грецького вихід стандартних сіянців горіха чорного був зафіксований на рівні 69 % від загальної кількості сходів, тоді як у сходів горіха грецького цей показник становив лише 12 %. Установлено, що оптимальна глибина сівби насіння для обох видів становить 10 і 13 см, а кращі показники схожості спостерігали у разі сівбі насіння "вершиною вверх" – 70 % і "на ребро" – 72 %, що на 24-26 % вище, ніж "вершиною вниз" та "боком у ряду". Встановлено, що відібрані дослідні сорти горіха грецького, які було щеплено на сіянці горіха чорного, показали приблизно однакове утворення калюсних тканин, крім сорту 'Ве-бу-6'. Це вчергове підтверджує наукові відомості, що не усі сорти горіха грецького можуть брати участь у міжвидових комбінаціях. Встановлено, що найбільш розповсюдженим захворюванням у насадженнях горіха грецького є бура плямистість (марсоніоз) Ophiognomonia leptostyla, яка виявлена на всіх обстежених ділянках. Поширення бурої плямистості становить – 30-43 % у плантаційних насадженнях і 50-63 % у полезахисних і лісових насадженнях горіха грецького. Бактеріоз (бактеріальний опік), спричинений Xanthomonas arboricola pv. juglandis, уражає плоди, листки, пагони, гілки та стовбури горіха грецького. Поширення цього захворювання у різних насадженнях від 3,4 до 26,7 %. Ураження листків філостиктозом, збудниками якого є гриби Phyllosticta juglandis (Sphaeria juglandina) і P. juglandina (Phomopsis juglandina) у плантаційних насадженнях не перевищувало 8%, а у полезахисних та лісових насадженнях відсоток уражених дерев сягав від 15 до 22%. Поширення білої плямистості (Pseudomicrostroma juglandis) переважно становило від 6,6 до 23,3 %. Збудниками стовбурових гнилей дерев горіха грецького на обстежених ділянках є Inonotus hispidus, Polyporus septosporus, Pleurotus ostreatus, Trametes versicolor, T. hirsuta. Гілки горіха грецького уражають патогени Cytospora juglandina та Nectria cinnabarina. Встановлено, що найбільш чисельними шкідниками насаджень J. regia у Правобережному Лісостепу є кліщі Aceria erinea, Aceria tristriata і попелиця горіхова жилкова Panaphis juglandis. Лідируюче місце серед комах, за нанесеною шкодою, займають такі види: Panaphis juglandis, Chromaphis juglandicola, Cydia pomonella, Stictocephala bisonia та Hyphantria cunea. Серед шкідників із колюче-сисним ротовим апаратом найбільш чисельними та шкодочинними є Panaphis juglandis і Chromaphis juglandicola, а найбільшої шкоди молодим насадженням та однорічним пагонам завдає Stictocephala bisonia. Встановлено, що в ISSR-аналізі, застосовуючи праймери із послідовностями мікросателітних повторів можна здійснювати оцінку внутрішньовидової різноманітності генотипів горіха грецького. У спектрах ампліфікації було отримано 50 ампліконів різної довжини з яких 31 поліморфний та 19 мономорфних. З високим відсотком поліморфності – 94% характеризується праймер CR-252 (GA)8CG. Найменший відсоток поліморфності – 65 % у праймера CR-253 (GA)8GT. Наукова новизна одержаних результатів. Унаслідок проведення лісівничо-таксаційних, дендрохронологічних, деревинознавчих генетико-селекційних та фітопатологічних досліджень горіхових деревостанів Правобережного Лісостепу вперше було: встановлено площу поширення горіха грецького у Правобережному Лісостепі, який розповсюджений на 1729,7 га, а його загальний запас становить 160,44 тис. м3; досліджено лісівничо-таксаційну структуру насаджень горіха грецького в умовах Правобережного Лісостепу, який зустрічається у 29 типах лісу, з них у 20 є як переважаюча порода та у 24 – як супутня. Найпоширенішим типом лісу за участю горіха грецького є свіжа грабова діброва, який охоплює 1108,5 га (64,1%); досліджено коливання радіального приросту горіха грецького в умовах Правобережного Лісостепу у зв’язку із змінами кліматичних умов, зокрема, за характером мінливості радіального приросту, стандартного відхилення, коефіцієнтів варіації та чутливості, виокремлено три періоди росту й розвитку, кожен з яких характеризується певними особливостями та умовами росту рослин, а також встановлено "реперні" роки із переважаючим приростом (1997, 2007 та 2022 рр.) та з мінімальним приростом (2005, 2008, 2013, 2016, 2020 та 2021 рр.), під час яких ширина річних кілець деревини відрізнялась на 30-110% від попереднього року; встановлено, що ISSR-праймери із послідовностями мікросателітних повторів CR-250 (GA)8TC, CR-251 (CA)8TG, CR-252 (GA)8CG, та CR-253 (GA)8GT придатні для оцінки внутрішньовидової різноманітності генотипів горіха грецького; встановлено властивості та морфометричні показники стовбурної деревини горіха грецького, які у плантаційному насадженні переважають показники лісових насаджень за товщиною кори, шириною заболоні, середньою шириною річного кільця та щільністю деревини; вдосконалено технологічні методи раціонального розмноження сортів 'Вебу' 6' та 'Єфрем 1' горіха грецького, для яких кліматичні умови Правобережного Лісостепу сприятливі для масового вирощування. Практичне значення одержаних результатів. Одержано наукові результати щодо оцінки видового складу патогенів і шкідників та їх впливу на фітосанітарний стан плантаційних, полезахисних і лісових насаджень горіха грецького на території Правобережного Лісостепу України. Запропоновано вести моніторинг поширення фітофагів і збудників хвороб горіха грецького з врахуванням фенологічних маркерів, також встановлено оптимальні періоди проведення захисних заходів і профілактичних обробок. Відібрані гібридні форми горіха грецького, які характеризуються високою зимостійкістю, стійкістю до захворювань, високим плодоношенням, яке є регулярним навіть у несприятливі роки. Підходи встановлення спадкових (генетичних) властивостей садивного матеріалу горіха грецького та визначення його фітопатологічної зараженості і ентомологічної заселеності використовують у лісогосподарській практиці для підвищення продуктивності плантаційного вирощування. А відомості про якісні характеристики деревини горіха – у навчальних дисциплінах "Деревинознавство" та "Лісове товарознавство" для підготовки фахівців освітнього рівня бакалавр за спеціальністю 187 "Деревообробні та меблеві технології" та 205 "Лісове господарство", а також особливості фенологічного розвитку та відбору перспективних форм для плантаційного вирощування у навчальній дисципліні "Недеревні ресурси лісу" за спеціальністю 205 "Лісове господарство".Item Природна стійкість деревини Abies alba Mill. в Українських Карпатах(НЛТУ України, 2023-05-26) Кополовець Ярослав Михайлович; Kopolovets, Ya.Аналіз вітчизняної та іноземної наукової літератури сфокусовано на біотичному та абіотичному впливі на біологічну стійкість лісової екосистеми та її важливої складової – деревного виду. Проаналізовано структурні відмінності деревини у різних типах лісу як природного полімеру, який складається з целюлози, геміцелюлози та лігніну. Біологічне руйнування деревини у ростучому дереві пов’язано із живими організмами – грибами, бактеріями та комахами, для яких вона є потенційним джерелом живлення. Проаналізовано комплексну дію різних видів патогенів із різних екологічних груп комах фітофагів, вплив яких істотно змінює захисні функції лісової екосистеми. Біодеградацію стовбурної деревини ялиці білої розглянуто в контексті ураження ялицевих деревостанів шкідниками (короїд, вусач тощо) та грибами (коренева губка, опеньок та інші збудники стовбурної гнилизни), що відчутно впливають на кваліметричні ознаки стовбурної деревини. Літературний огляд результатів дослідження властивостей деревини ялиці білої проведено в розрізі її структурних та фізичних відмінностей від біотичних чинників з врахуванням впливу висотно-екологічних умов та типів лісу. Встановлено, що питання вивчення природної стійкості стовбурної деревини ялиці білої проти поверхневої плісняви, деревинозафарбувальних та деревиноруйнівних грибів у розрізі зміни її фізичної якості деревини та кваліметричних ознак круглих лісоматеріалів залишається малодослідженим. Для вивчення природної стійкості деревини Abies alba Mill. в лісорослинних умовах Українських Карпат відібрано 14 ялицевих деревостанів у ДП “Перечинське лісове господарство”, ДП “Великоберезнянське лісове господарство” та ДП “Берегометське лісомисливське господарство”. Район дослідження характерний чіткою вертикальною поясністю лісової рослинності та мішаних насаджень за участю ялиці білої від 350 до 1045 м н.р.м. Вивчення природної стійкості стовбурної деревини ялиці білої та зміни її фізичних властивостей під дією біологічних пошкоджень (поверхневої плісняви; деревинозафарбувальних та деревиноруйнівних грибів, комахами) проведено у вологій буковій суяличині та яличині, вологій грабово-буковій суяличині та яличині, вологій смереково-буковій суяличині та яличині. Дослідженнями охоплено наступні лісівничо-таксаційні показники: тип лісу, склад насадження, абсолютну висоту, вік, середній діаметр, середню висоту, клас бонітету та відносну повноту. Для вивчення природної стійкості стовбурної деревини та її фізичних властивостей нами відібрано 36 модельних дерев, з яких випиляно 108 кряжів деревини. Водночас кваліметричними дослідженнями охоплено 180 дерев ялиці білої. Природну стійкість деревини ялиці білої досліджено на взірцях у кількості 2160 шт. Кваліметричними ознаками стовбурної деревини визнано вади деревини рогівку, несправжнє ядро та біологічне пошкодження комахами і пошкодження деревинозабарвлюваль- ними та деревиноруйнівними грибами. Для оброблення результатів дослідження використано програмне забезпечення SPSS 17.0, Excel та Statistica 10.0, а для порівняння середніх значень кількості річних кілець в 1 см, показників об’ємної маси та анізотропії всихання деревини застосовано однофакторний дисперсійний аналіз. За результатами вивчення макроскопічних особливостей стовбурної деревини виділено три класи стійкості деревини за кількістю річних кілець в 1 см: 1-й клас характерний у вологій грабово-буковій суяличині та яличині на абсолютній висоті нижче 600 м н.р.м. із Nр.к. < 3 шт.·см-1; 2-й клас – у вологій смереково-буковій яличині та буковій суяличині на абсолютній висоті від 601 до 800 м н.р.м. із 3 шт.·см-1 ≤ Nр.к. ≤5 шт.·см-1 та 3-й клас – у вологій смереково-буковій суяличині та буковій яличині на абсолютній висоті понад 800 м н.р.м. із Nр.к. > 5 шт.·см-1. Варіація кількості річних кілець в 1 см ялиці білої для досліджуваних ялицевих деревостанів перебуває у межах від 1,0 до 9,5 шт.·см-1 із середнім значенням 4,2 шт.·см-1, яке рівне річному приросту 2,4 мм, що відповідає класу якості деревини “А” для круглих лісоматеріалів. За об’ємною масою деревини виділено аналогічно три класи стійкості: 1-й клас має стандартну щільність деревини менше 440 кг·м-3, 2-й клас – від 441 до 499 кг·м-3 та 3-й клас – більше 500 кг·м-3. Середнє значення об’ємної маси деревини 3-го класу є на 27,2% більшим від аналогічного показника 1-го класу стійкості деревини і на 12,4% ‒ від 2-го класу. Найбільші значення анізотропії всихання деревини ялиці білої характерні для 3-го класу стійкості деревини із кількістю річних кілець більше 5 шт.·см-1 та стандартною щільністю більше 500 кг·м-3. Показник усихання деревини за об’ємом змінюється від 11,4% до 13,5% із середнім значенням 12,7%, яке є на 11,5% більшим від аналогічного показника для 1-го класу стійкості. Коефіцієнт анізотропії стиглої деревини 1-го класу стійкості ялиці білої змінюється від 2,27 до 2,00 із середнім значенням kβt/βr = 2,15, 2-го класу – від 1,91 до 2,23 із середнім значенням kβt/βr = 2,05 та 3-го класу від 2,17 до 1,89 із середнім значенням kβt/βr = 2,03. За розмірно-якісними характеристиками ялиці білої визначено, що у відземковій частині стовбура довжина вади деревини - окоренкуватість є меншою на 54,5% у дерев ялиці білої віком до 75 років порівняно з деревами віком понад 75 років. Безсучкова зона ялиці білої є приблизно на 35% більшою у дерев віком до 75 років порівняно з деревами старшими за 75 років, що частково обумовлено збільшенням абсолютної повноти у досліджуваних деревостанах. Визначено, що вада деревини - рогівка істотно впливає на клас якості деревини ялиці білої, що має більше 75 років. Ширина річного кільця у відземковій частині круглого лісоматеріалу у віковій групі понад 75 років є на 8,1% більшою порівняно з аналогічним показником для круглих лісоматеріалів у віковій групі від 59 до 75 років. Діаметр несправжнього ядра в ялиці білої віком понад 75 років є в середньому на 60,4% більшим від аналогічного показника для дерев віком менше 75 років. Встановлено, що деревина несправжнього ядра характеризується наявністю вади деревини “м’яка гнилизна” і знижує якість деревини круглих лісоматеріалів до класу “D”. Між довжиною серединної окружності ділового лісоматеріалу та довжиною ділової деревини в стовбурі і між діаметром лісоматеріалів без кори у нижньому торці та довжиною вади деревини окоренкуватість встановлено прямолінійну залежність. Аналогічну залежність визначено між діаметром несправжнього ядра та серединним діаметром круглого лісоматеріалу (dн.я. = 1,13dн.т. - 29,45; R² = 0,71), а також між діаметром несправжнього ядра та діаметром круглого лісоматеріалу у верхньому торці без кори (dн.я. = 0,83 d½Lстов. - 19,35; R² = 0,69). В уражених шкідниками ялицевих деревостанах встановлено, що зі збільшенням віку дерева збільшується кількість дерев ялиці білої із несправжнім ядром та площа пошкодження заболонної деревини, а залежність між діаметром несправжнього ядра стовбура та віком дерева описується рівнянням першого порядку (dн.я. = 1,20А - 75,29, R² = 0,72). Встановлено особливості поширення хаменерія вузьколистого у різних висотно-екологічних умовах Українських Карпат. Найбільші значення рясності хаменерія вузьколистого властиві для абсолютної висоти 1042 м н.р.м., що змінюється від 20,0 шт.·100 м-2 до 32,0 шт.·100 м-2 із середнім значенням 25,8 шт.·100 м-2. Найменші значення поширення виду характерні для абсолютної висоти 365 м н.р.м. і знаходяться в межах від 0,05 шт.·100 м-2 до 0,10 шт.·100 м-2 із середнім значенням 0,07 шт.·100 м-2. Встановлено, що біологічні пошкодження ялиці білої та рясність хаменерія вузьколистого збільшується експоненціально щодо абсолютної висоти і описується рівняннями Nбіол.п. = 13,178e0,001АВ (R2 = 0.96) та Рзн.вуз. = 0,0042e0,0083АВ (R2 = 0.99) відповідно. Ураження іржею хвої та некрозом кори ялиці білої відбувається у лісових насадженнях по схилу від вершини до підніжжя гір. Встанволено, що ураження деревинозафарбувальними грибами Aspergillus sp., Ceratocystis comatum Mill. & Cernz та Ceratocystis coeruleum (Munch.) H. et Syd. впродовж 6 місяців не надто впливають на щільність стовбурної деревини. Базисна щільність деревини на початковій стадії ураження змінюється від 331 кг·м-3 до 419 кг·м-3 із середнім значенням 361 кг·м-3. Біологічні пошкодження деревиноруйнівними грибами Phellinus hartigii та Fomitopsis pinicola (Swartz: Fr.) P. Karst. впродовж 6-24 місяців уже суттєво впливають на об’ємну масу деревини. Базисна щільність деревини, ураженої грибами впродовж періоду від 6 місяців до 2 років, зменшується на 27,8% порівняно зі щільністю біологічно непошкодженої деревини ялиці білої. Різниця між щільністю здорової деревини в абсолютно сухому стані та щільністю деревини у середній стадії біологічного пошкодження сягає 28,5…31,8%, а зі значними грибними ураженнями – 35,2…43,7%. Аналогічна тенденція характерна для базисної щільності деревини зі значним грибним ураженням. Грибні ураження Phellinus hartigii та Fomitopsis pinicola (Swartz: Fr.) P. Karst. впродовж 6-24 місяців істотно впливають на тангентальне та радіальне всихання деревини ялиці білої, що зумовлює їх зменшення на 19,2% та 29,7% від аналогічних показників анізотропії всихання здорової деревини. Досліджено, що зміна фізичних властивостей стовбурної деревини ялиці білої внаслідок грибних уражень Phellinus hartigii та Fomitopsis pinicola (Swartz: Fr.) P. Karst упродовж більше 6 місяців зменшує якісні характеристики деревини, що потрібно враховувати у веденні лісового господарства для своєчасної заготівлі якісних круглих лісоматеріалів. За природною стійкістю стовбурної деревини ялиці білої виділено чотири класи: І) здорова деревина ‒ без зовнішніх ознак біологічного пошкодження грибами; ІІ) деревина з наявністю поверхневої (плівчастої) плісняви до шести місяців; ІІІ) деревина із середнім ураженням деревинозафарбувальними та деревиноруйнівними грибами від півроку до двох років; IV) деревина зі значним ураженням деревиноруйнівними грибами більше двох років.Item Всихання ялинників у різних лісорослинних умовах Горган (Українські Карпати)(НЛТУ України, 2023-03-21) Зейналян Артур Мелікович; Zeinalian, A.У роботі на основі комплексних лісівничих досліджень для різних лісорослинних умов Горган: дано оцінку стійкості ялинових лісів і чинникам її формування; висвітлено висотно-поясні та лісівничо-таксаційні особливості всихання ялинників, їх вплив на структурні зміни насаджень і динаміку утворення у них мертвої деревини; з'ясовано лісівничий стан таких деревостанів і процесів природного відновлення у них; подано пропозиції щодо удосконалення ведення господарства у всихаючих ялинниках. На підставі аналізу науково-лісівничої літератури та відомчої інформації зазначено, що ялина європейська, як найбільш поширена в Українських Карпатах лісотвірна порода, характеризуючись високою продуктивністю є малостійкою до вітрової і снігової діяльності, літніх високих температур, сухої погоди, пізніх весняних заморозків та кореневих гнилей. Найменшою стійкістю відзначаються насадження ялини в дубових і ялицевих типах лісу передгір’я та низькогір´я (300-800 м над рівнем моря), що зумовлено впливом на неї 6-7 видів шкідливих метеочинників. Значно стійкіші вони у гірських поясах мішаних і, особливо, чистих ялинових лісах (900-1200 м і більше), де із зростанням висоти кількість небезпечних для ялини метеоявищ зменшується із 5 до 2 видів. Зроблено висновок, що в умовах потепління клімату на процеси всихання ялини здатні впливати і місцеві фактори – абіотичні (метеорологічні і рельєфно-ґрунтові), біотичні (лісівничо-таксаційні і санітарний стан лісу) та лісогосподарська діяльність. Найбільше це властиво досить складному за природними умовами карпатському масиву Горган із частими вітровалами і сніголомами лісу, обвально-осипними і зсувними процесами, що підсилюють всихання ялинників. Мало сприяє їх запобіганню структура лісів, оскільки частка ялинників у них сягає 70 % та господарська діяльність із значною питомою вагою суцільнолісосічних рубок (38 %) і невеликою часткою заходів із оздоровлення лісів (10 %). Для досягнення мети досліджень – кількісної оцінки всихання ялинників Горган у різних лісорослинних умовах і їх лісівничо-таксаційних наслідків, використано загальноприйняті у лісівництві методики за трьома напрямками. 1. Аналізі наукових літературних джерел, даних кліматичних довідників та матеріалів реляційної бази лісовпорядкування для визначення абіотичних і лісівничих чинників формування стійкості і процесів всихання ялинників, їх кількісних характеристик та територіального поширення. 2. Аналізу матеріалів відведення ділянок всихаючих ялинників до вибіркових і суцільних санітарних рубок у 2011-2019 роках на висотно-лісівничому профілі у діапазоні 350-1450 м над рівнем моря, що охоплював Богородчанське, Манявське й Гутянське лісництва ДП «Солотвинське ЛГ». До аналізу було задіяно 362 осередки всихання із описанням їх рельєфно-ґрунтових умов і лісівничо-таксаційних особливостей деревостанів. Водночас на цьому профілі аналізувалися осередки кореневої губки у ялинниках за 2019-2021 роки та показники пошкодження деревостанів найсильнішим за останні десятиліття вітровалом в лютому 2020 року, а також товарність призначеної до рубки деревини. 3. Проведенням лісівничо-таксаційних досліджень на пробних площах для з’ясування динамічних змін структури всихаючих ялинників, оцінки накопичення в них сухостою й мертвої лежачої деревини, особливостей природного відновлення, стану й пошкодженості дерев. Дослідні об'єкти приурочувалося до висотного профілю у діапазоні 300-1175 м над рівнем моря із закономірною зміною типів лісу. Аналіз відомчих матеріалів показав, що за останнє десятиліття в передгірних і гірських умовах Горган процеси всихання ялинників охоплюва-ли майже 13 % лісового фонду, із найбільшим їх розвитком в нижньому гірському поясі буково-ялицевих лісів – понад 18 %. На 94 % площі цього явища спостерігається часткове всихання, а на 6 % – суцільне. Ці процеси носять перманентний характер із значною мінливістю із року в рік. Осередки всихання у 75 % випадків збігаються із ділянками вітровалів та кореневих гнилей, створюючи критичні ситуації у лісах. З'ясовано, що провідний абіотичний фактор усихання ялини – висота рельєфу. Він найбільше проявляється у мішаних дубових, ялицевих і букових типах лісу у висотному діапазоні 350-1150 м над рівнем моря, де сконцентровано 95 % площ всихання. Найбільш вразливі до нього насадження на висотах до 900 м. На вищих рівнях (пояс ялинових лісів) ці явища несуттєві. Часткове всихання ялинників зростає із передгірних ялицево-дубових до гірських буково-ялицевих лісів, а в подальшому зменшується у буково-ялицево-ялинових лісах і зникає у ялиновому поясі. Для суцільного всихання властиве незначне рівномірне зростання у міру зміни висоти місцевості. На інсольованих схилах стійкість лісу нижча, ніж на тіньових. Результати кореляційного аналізу свідчать, що залежність стійкості ялинників і показників їхнього всихання від гіпсометричних рівнів гірських схилів досить висока з коефіцієнтами 0,80-0,98. Процеси всихання значно залежать від лісорослинних умов, віку, складу і повноти деревостанів. У багатих умовах частка площ всихання в п’ять разів менша, ніж у відносно багатих, а площа їх осередків зменшується на 20 %. У сирих умовах частка площ всихання в 50 разів менша, порівняно з вологими ділянками, а площа їх осередків скорочується втричі. Інтенсивність всихання максимальна у період кульмінації поточного приросту породи, після чого із збільшенням віку сповільнюється. Найчастіші процеси всихання в насадженнях із часткою ялини у їх складі понад 3-5 одиниць, віком 40-60 років і повнотою 0,7-1,0. Наведено емпіричні залежності всихання від таксаційних показників деревостанів. Виявлено, що у передгір’ї важлива роль у поширенні всихання похідних ялинників належить ландшафтно-лісівничим особливостям лісових масивів та їх розміщенню серед безлісних угідь. Найстійкішими до нього є внутрішньо-лісові ділянки, менш стійкими є насадження, які межують з полянами, зрубами й молодняками, та вразливі до явища ділянки біля узлісь. Дослідження на пробних площах показали, що всихаючі ялинники різних типів лісу Горган мають складну трьохярусну структуру (за класифікацією дерев IUFRO). У підлеглих ярусах деревостанів у гірських умовах різко збільшується частка ялиці білої (до 80 %) та бука лісового (до 15 %). Слабше ці процеси протікають у похідних ялинниках передгір'я, де у підлеглих ярусах є значна частка супутніх порід (береза і осика) та невелика кількість головних порід (дуб звичайний і ялиця). У верхній частині гір ці яруси закономірно формує ялина. Результативність вирощування ялини неоднакова у різних лісорослинних умовах. Ця порода малоперспективна у передгірних лісах. У низькогір'ї лісівничими заходами можна забезпечити контроль всихання ялини. Проте вирощування породи тут ризиковане через високу конкурентність ялиці. Із збільшенням висоти схилів ця загроза зменшується. В умовах гірських мішаних ялинових лісів правильно проведені лісівничі заходи сприяють формуванню корінних високопродуктивних деревостанів. За відсутності у них рубок ялина зберігає свої позиції у верхньому ярусі, а в підлеглих ярусах поширюється ялиця і бук. У верхній частині схилів формуються корінні ялинники низької продуктивності. аналіз ступеня розкладу мертвої деревини свідчить, що у ялинниках різних лісорослинних умов часові процеси їх усихання мінливі. У передгір’ї вони були найбільшими у 2000-2010 роках, після чого поступово знизилися. Подібна динаміка властива й для ялини у низькогірних ялицевих лісах. В умовах ялинового поясу це явище інтенсифікувалося із 2005-2010 роках й триває досі. Тут воно найбільше приурочене до крутих ділянок південних схилів із щебенистими ґрунтами. Тут воно найбільш приурочене до стрімких ділянок схилів південних експозицій із щебенистими грунтами. За комплексом критеріїв найгірші умови життєвості і товарності ялини властиві для передгірних умов, а найкращі – у ялинових типах лісу. У верхній частині ялинового поясу добра життєвість породи, але низька її товарність. У ялицевих типах лісу ці показники ялини характеризуються середніми значеннями. Аналогічні зміни у висотному напрямку властиві також зустрічності різних видів пошкоджень породи. Облік природного відновлення показує, що в усіх типах лісу під наметом ялинників наявний благонадійний підріст чисельністю від 5 до 32 тис. шт.∙га-1 у якому здебільшого панує ялиця (у середньому 6,5 тис. шт.∙га-1), у меншій мірі – ялина (пересічно біля 3 тис. шт.∙га-1). Із збільшенням повноти деревостану зменшується чисельність середнього і крупного підросту. Вибіркові санітарні рубки сприяють зростанню чисельності дрібного підросту до 17-32 тис. шт. ∙ га-1. На більшості ділянок за сприяння природному поновленню можливе формування стійких корінних деревостанів складної структури. Певними проблемами у цьому відношенні відзначаються передгірні місцезростання, і меншою мірою, сусідні низькогір'я. З метою оздоровлення всихаючих ялинників та формування стійких корінних деревостанів рекомендується комплекс оздоровчих лісогосподарсь-ких заходів у гірських умовах приурочувати до південних схилів у висотному діапазоні 450-900 м над рівнем моря, а також на всіх крутих схилах із кам’янистими ґрунтами; а у передгірних умовах – до ділянок лісових масивів, прилеглих до безлісних угідь. При цьому під особливою увагою повинні бути уже зазначені найбільш вразливі до розвитку шкідливого явища категорії ялинників. Для вирощування похідних ялинників малоперспективними є передгірні умови, у меншій мірі – сусідні нижньогірські ялицеві ліси. Найкращі умови для формування ялинників у їх висотному поясі, незалежно від систем ведення в них лісового господарства. Необхідна також мінімізація пошкоджень дерев під час проведення санітарних рубок та сприяння природному відновленню у ялинниках лісівничими заходами.Item Особливості вирощування та використання садивного матеріалу Taxus baccata L.(НЛТУ України, 2021-03-19) Гнатюк Олег Романович; Hnatiuk, O.Тис ягідний – релікт третинного періоду занесений до Червоної книги України. Багатовікове використання тиса ягідного як цінного деревного матеріалу для будівництва призвело до майже повного винищення цього виду. З точки зору господарського значення у тиса ягідного найбільш цінним є деревина. Деревина тиса міцна, тверда, пружна, важка, не гниє, цінується за красу і колір – жовто-червоний або коричнево-червоний, у воді змінюється на фіолетово-яскраво-червоний Незаконні та вибіркові рубки в минулому призвели до збіднення генофонду лісів країни за участю тиса ягідного. На теперішній час тис ягідний природно росте лише в Карпатах та в Криму. Ареал тиса ягідного в минулому неухильно скорочувався, і ця тенденція, хоча і менш виражена, зберігається і в даний час. Загальна площа природних і штучних насаджень за участю тиса ягідного в Україні складає трохи більше 310 га. При цьому у Карпатах, де тис ягідний переважно виступає як домішка у складі мішаних та широколистяних лісів і росте, в основному, під наметом перестійних та середньовікових насаджень, лісостани з його участю у складі зустрічаються на площі – 285,0 га, з яких 24,3 га це лісові культури. Природне поновлення тиса проходить значно гірше, ніж у інших деревних порід, а сучасна площа лісів за його участю настільки мала, що його відновлення в колишніх межах природним шляхом (без втручання людини), неможливе. Мета роботи полягала у виявленні та оцінці насінного потенціалу окремих дерев та чагарників тиса ягідного в умовах урбанізованих екосистем, вивченні особливостей вирощування садивного матеріалу насінним та вегетативним способами та перспективних напрямів його використання. Основними завданнями роботи були наступні: оцінка репродуктивного потенціалу виду в умовах досліджуваного регіону; вивчення особливостей заготівлі, зберігання і підготовки насіння до сівби, дослідження посівних якостей насіння; вивчення особливостей вирощування тиса ягідного насінним та вегетативним шляхами; встановлення особливостей розподілу фітомаси садивного матеріалу за органами рослин та вмісту води в них; визначення економічної ефективності вирощування садивного матеріалу різних видів в умовах відкритого і закритого грунту; визначення вмісту хлорофілів та каротиноїдів у хвої сіянців та живцевих саджанців; детальне обстеження усіх встановлених ділянок лісових культур тиса ягідного та розробка перспективних напрямів використання садивного садивного матеріалу досліджуваного виду. В основу теоретичних та експериментальних досліджень дисертаційної роботи покладено системний підхід у біології. Для розв’язання локальних завдань, передбачених програмою роботи, використано чотири блоки методичних підходів: рекогносцирувальний – для виявлення та попереднього обстеження екземплярів тиса ягідного різного віку та походження; морфометричний – при дослідженні морфолого-анатомічних особливостей насіння, сіянців та саджанців; спостереження, порівняння, вимірювання – для визначення біометричних показників сіянців у лісовому розсаднику, їх приживлюваності та росту на лісокультурних об’єктах, визначення окремих таксаційних показників лісових культур, оцінки їхньої продуктивності та біологічної стійкості; варіаційної статистики та математичного моделювання – для математичного опрацювання отриманих даних, підтвердження достовірності встановлених значень, моделювання таксаційних показників досліджуваних об’єктів. Аналіз сучасного стану досліджень тиса ягідного в Україні свідчить про те, що цей вид залишається недостатньо вивченим щодо багатьох аспектів росту і розвитку та особливостей практичного використання. Насамперед це стосується насінного потенціалу виду, особливостей розмноження, вирощування садивного матеріалу різних видів та перспективних напрямків його використання. Встановлено, що сучасний насінний потенціал, аналіз прогнозованої врожайності та орієнтовної заготівельної кількості насіння реліктової деревної рослини у західному регіоні України дають можливість щорічно заготовляти значну кількість насіння та вирощувати з нього достатню кількість садивного матеріалу для повного забезпечення реінтродукційних потреб виду. Проведено комплекс досліджень з визначення посівних якостей насіння – чистоти, доброякісності, вологості, маси 1000 насінин. Посівним якостям насіння тиса ягідно притаманний високий рівень чистоти (91,6-93,2%), доброякісності (93,0-97,0%) та значна варіабельність середньої маси 1000 шт. насінин (45,0-92,0 г). Вирощування садивного матеріалу тиса ягідного раціонально практикувати переважно в умовах відкритого ґрунту. Технологія вирощування сіянців виду в умовах відкритого ґрунту передбачає виконання наступних етапів: якісний суцільний обробіток ґрунту, осінню чи весняну сівбу, боротьбу з бур’янами, розпушування надмірно ущільненого субстрату у міжряддях. Встановлено наступні особливості розподілу фітомаси органів 1-8 річних сіянців тиса. У відсотковому співвідношенні маса хвої, незалежно від віку сіянців, становить найбільшу частку – 34,62-58,33% від загальної маси рослини. Маса коренів (16,67-31,73%) приблизно відповідає відносній масі стовбура сіянця (22,00-30,36%). Найменшу частку маси сіянців займають гілки (1,72-15,04%). Використання для передпосівної обробки стратифікованого (прикопаного на рік насіння у ґрунтовій суміші після піврічного зберігання його у холодильнику при температурі +2…−2 ºС) та свіжозібраного, підготовленого до стратифікації насіння 50% розчину NaOH і 40% розчину H2SO4, гумату калія «ГВК-45» та біостимуляторів «Циркон» та «Епін-екстра» засвідчило різну ефективність дії описаних регуляторів росту рослин. При цьому найкращий ефект для передпосівної підготовки насіння тиса ягідного забезпечило використання розчинів NaOH і H2SO4, гумату калія «ГВК-45» при взаємодії із біостимуляторами «Циркон» та «Епін-екстра». Дослідження з випробування впливу на процес коренеутворення при автовегетативному розмноженні тиса стимуляторів «Корневін» та НОК у трьох різних концентраціях засвідчило різну ефективність їх, але найкращі результати отримані при обробітку живців Taxus baccata L. (типова форма) «Корневіном» – 66 % приживлюваності. При цьому живцювання у субстраті з використанням верхнього шару перліту результати приживлюваності були нижчі, ніж при використанні піску. Розвиток життєздатних живцевих саджанців у залежності від верхнього шару субстрату суттєво не відрізняється – утворення кореневої системи та ріст у висоту відбувається практично однаково. Результати дослідження розмноження цінних генотипів тиса ягідного мікроклональним способом дозволили встановити оптимальну схему використання цього сучасного і перспективного методу: ініціація − на живильному середовищі LМ + 2,4-D (0,2 мг/л) + БАП (0,1 мг/л); намноження − LМ + 2,4-D (0,2 мг/л) + БАП (0,1 мг/л) + (0,5 мг/л); укорінення − 1/2 MS + 2,4-D (0,2 мг/л) + НОК (0,5 мг/л); адаптація − у торфотаблетках фабричного виробництва. Досліджено економічну ефективність вирощування 1-5-ти річних сіянців тиса ягідного у відкритому і закритому ґрунті та 1-5-ти річних живцевих саджанців виду вирощуваних у закритому ґрунті (парниках і теплицях), та із закритою кореневою системою. Розрахунки підтверджують економічну ефективність і доцільність вирощування тиса ягідного. При цьому найменш затратним є вирощування садивного матеріалу насінним шляхом. Використання насіння зібраного самостійно знижує собівартість вирощування на 7-10%. Найвищу рентабельність забезпечує вирощування саджанців у відкритому ґрунті – 140,2%. Отримані результати визначення вмісту хлорофілів та каротиноїдів у різновіковій хвої садивного матеріалу тиса ягідного вирощеного в умовах відкритого ґрунту та парниках свідчать про високу адаптивність молодих рослин цього виду в умовах західного регіону України. На основі співвідношень вмісту пігментів у асиміляційних апаратах підтверджено можливість використання виду в озелененні урбанізованих місць, як стійкого до техногенного забруднення. Високий вміст пігментів у різновіковій хвої сіянців та саджанців тиса ягідного свідчить про високу стійкість рослин до забруднення повітря та проходження фотосинтетичних процесів без порушень. Таким чином, рослини тиса ягідного, вирощені в умовах як відкритого ґрунту так і в парниках, характеризуються високим рівнем життєздатності і є перспективними для використання у садово-парковому господарстві як тіневитривалого виду. На нашу думку, вміст пігментів у асиміляційних органах дещо зменшиться при використанні його у озелененні міст, як захисна реакція рослин на тривале забруднення повітря вихлопними газами. Пріоритетними і перспективними напрямками використання тиса ягідного у сучасний період часу є садово-паркове господарство і ландшафтна архітектура та лісокультурне виробництво. При використанні тиса у садово-парковому господарстві і ландшафтній архітектурі перспективним є введення його у різноманітні типи і види зелених насаджень у першу чергу у великих містах. Не рекомендується вводити тис у насадження навколо і поблизу дитячих майданчиків, садків та шкіл через сильну отруйність хвої, кори та насіння. Наявний досвід вирощування тиса ягідного у штучних лісових насадженнях досліджуваного регіону свідчить, що введення раритету до складу штучних лісових насаджень у майбутньому можливе і необхідне, при наявності достатньої кількості садивного матеріалу у межах штучного лісовідновленні. При цьому необхідно у першу чергу використувати садіння, як метод створення штучних лісових насаджень, оскільки відтворення тиса ягідного під наметом лісу сівбою засвідчили недоцільність використання цього методу. Для успішного розширеного вирощування штучних лісових насаджень тиса ягідного у гірських і передгірських лісах Карпат, насамперед, у межах колишнього ареалу потрібно розробляти проекти цільових чи плантаційних лісових культур з орієнтацію на тривалий час (до 50-80 років) забезпечення спеціальних заходів надання пріоритетності рослинам виду шляхом усунення інших видів рослинності. Для успішного створення високопродуктивних і біологічно стійких лісових культур за участю тиса необхідно розпочати роботи з формування постійної лісонасінної бази. Для цього треба провести селекційну інвентаризацію виявлених насаджень. До проведення цієї роботи заготівлю насіння для використання у лісокультурному виробництві практикувати лише з кращих нормальних та кандидатів у плюсові дерева. З метою забезпечення розширеного штучного відтворення тиса ягідного у межах підприємств необхідно розробити спеціальну регіональну програму, яка б передбачала поступове і постійне створення ділянок лісових культур у відповідних типах лісу і типах лісорослинних умов, кінцевої метою якої є забезпечення мережі насіннєносних насаджень тиса, достатньої для наступного природного розширення ареалу виду абіотичними (вітер, вода) та біотичними чинниками впливу (птахи, ссавці). При створенні лісових культур за участю тиса потрібно використовувати сіянці 5-6 річного віку з надземною частиною 25-30 см і вище. Агротехнічні догляди за лісовими культурами тиса потрібно проводити не менше 4-5 років з періодичністю 4-5 доглядів за вегетаційний період. При цих доглядах необхідно забезпечити систематичне усунення із рядків і міжрядь самосіву та порослі усіх інших видів деревної рослинності. Лісівничі догляди за лісовими культурами тиса слід проводити протягом не менше 40-60 років. При проведенні лісівничих доглядів необхідно забезпечувати систематичне освітлення рослин тиса. Лісові культури тиса створювати на ділянках площею до 1 га чисті і змішані, а на більших площах змішані.Item Внутрішньовидова диференціація Abies alba Mill. за структурою деревини в лісорослинних умовах Буковинських Карпат(НЛТУ України, 2020-01-29) Максимчук Руслан Тарасович; Maksymchuk, R.В огляді наукових літературних джерел узагальнено вітчизняні та зарубіжні знання про історико-економічні аспекти вирощування ялиці білої та її дендрологічні відмінності в Європі. Акцентовано увагу на лісівничі властивості ялицевих деревостанів в Українських Карпатах у розрізі їх типологічного та висотно-екологічного поширення. Розкрито питання особливостей формування фізико-механічних властивостей деревини в межах стовбура та в різних лісорослинних умовах природного ареалу зростання. Аналіз багатьох наукових праць стверджує, що лісівничі особливості росту дерев ялиці білої із хвилеподібними утворами стовбура та наукові питання внутрішньовидової диференціації за структурою деревини і особливостями формування фізико-механічних показників у лісорослинних умовах Буковинських Карпат не досліджено. Для вивчення структурних відмінностей стовбурної деревини ялиці білої відібрано ялицеві насадження у вологій смереково-буковій суяличині природно-географічного району “Буковинські Карпати” підобласті "Покутсько-Буковинські Карпати" області "Зовнішньофлішеві Карпати" на абсолютних висотах 750‒1045 м н.р.м. Дослідженнями охоплено 11 пробних ділянок, на яких спиляно 12 модельних дерев для визначення фізико-механічних властивостей прямоволокнистої та хвилясто-завилькуватої деревини і відібрано 50 дерев із хвилеподібними утворами стовбура для визначення морфологічних відмінностей стовбурів та 120 дерев для датування річних кілець. Структуру досліджуваних ялицевих деревостанів розкрито через криву нормального розподілу елементів лісу за ступенями товщини. Вимірювання фізико-механічних показників проведено на сучасному обладнанні LinTab та Zwick. Для виконання наукової роботи використано діалектико-системний метод оцінювання властивостей деревини з неправильним розміщенням деревного волокна відносно осі ростучого дерева. У процесі дослідження застосовано загальноприйняті та спеціальні деревинознавчі методи виконання наукової роботи (польові, лабораторні, математичної статистики). Достовірність отриманих результатів дослідження підтверджено основними статистичними показниками та парним лінійним кореляційно-регресійним аналізом, а також через проведення однофакторного дисперсійного аналізу (One-way ANOVA). Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вперше: виділено форму ялиці білої “хвилясто-завилькувата” в лісорослинних умовах Українських Карпат; проведено опис морфологічних ознак дерев із хвилеподібними утворами стовбура та встановлено віковий діапазон початку їх утворення; визначено показники річного приросту, об’ємної маси, анізотропії розбухання, швидкості звуку в повздовжньому напрямку, коефіцієнта затухання, статичного та динамічного модулів пружності хвилясто-завилькуватої деревини; проведено кореляційно-регресійний аналіз залежності між кваліметричними ознаками деревини ялиці білої з типовою та хвилясто-завилькуватою структурою. Набули подальшого розвитку знання про фізико-механічні властивості прямоволокнистої деревини ялиці білої у межах радіуса та висоти стовбура; закономірності вчення про основні засади індивідуального та популяційного відбору основних лісоутворюючих порід; деревинознавчі засади щодо закономірностей формування кваліметричних ознак деревини цільового призначення та їх візуальне діагностування через кількість річних кілець в 1 см; практична інформація щодо сортування круглих лісоматеріалів та виділення класу якості “декоративна деревина”. Кваліметрію ростучого дерева спрямовано на прогнозований селективний відбір круглих лісоматеріалів ялиці білої із заданими властивостями деревини. До морфологічних маркерів дерев із хвилясто-завилькуватою деревиною віднесено їх ширину та глибину, а також довжину круглого лісоматеріалу з хвилясто-рельєфними утворами стовбура. Формування останніх зумовлено показниками макроструктури: шириною річного кільця, вмістом ранньої та пізньої деревини в річному кільці. Природну диференціацію ялиці білої за структурою деревини доцільно пов’язувати з різкою зміною мікрокліматичних умов зростання та висотно-екологічних чинників. За результатами однофакторного дисперсійного аналізу ширини річного кільця деревини ялиці білої встановлено статистично значущі (р<0,05) структурні відхилення між деревами з прямоволокнистою та хвилясто-завилькуватою деревиною. Середні значення річного приросту в дерев із хвилеподібними утворами стовбура змінювались в межах від 3,98 до 5,74 мм, а в дерев із типовою структурою ‒ від 2,36 до 3,53 мм. Аналогічну тенденцію зміни показників макроструктури виявлено для ширини ранньої та пізньої зони деревини в річному кільці. Встановлено збільшення об’ємної маси стовбурної деревини в дерев із прямоволокнистою деревиною зі зростанням кількості річних кілець в 1 см. Коефіцієнт кореляції між кількістю річних кілець в 1 см та різними видами показників об’ємної маси прямоволокнистої деревини знаходився у межах від 0,761 до 0,830. Висока тіснота зв’язку спостерігається також між об’ємної масою, динамічним і статичним модулями пружності деревини. У ялиці білої “хвилясто-завилькувата” виявлено від’ємну кореляційну залежність між об’ємною масою, коефіцієнтом затухання, швидкістю звуку, динамічним та статичним модулем пружності деревини, для якої встановлено значну, високу та дуже високу тісноту зв’язку. Кореляція між річним приростом та іншими фізико-механічними показниками хвилясто-завилькуватої деревини відсутня. До кваліметричних маркерів неруйнівного діагностування фізико-механічної якості хвилясто-завилькуватої деревини віднесено швидкість звуку в повздовжньому напрямку. Парна кореляційна залежність між швидкістю звуку в повздовжньому напрямку та об’ємною масою хвилясто-завилькуватої деревини характеризується більшою тіснотою зв’язку порівняно з прямоволокнистою деревиною. Залежність між об’ємною масою та статичним модулем пружності деревини описано рівняннями регресії першого порядку для ялиці білої з типовою структурою деревини ‒ Eп=28,09ρ8%-601,32 (R²=0,65) та з хвилеподіб-ними утворами стовбура ‒ Eх= -13,55ρ8%+13 025,42 (R²=0,49). Між статичним та динамічним модулем пружності встановлено також прямолінійну регресійну залежність для прямоволокнистої ‒ ELп = 1,25Eп - 2 435,65 (R² = 0,82) та хвилясто-завилькуватої деревини ‒ ELх = 1,35Eх - 173,62 (R²=0,70). Досліджено, що динамічний модуль пружності хвилясто-завилькуватої деревини на 32% більший, ніж статичний модуль пружності. Подібна тенденція не властива для прямоволокнистої деревини, де різниця абсолютних значень модулів пружності може змінюється в межах ±10%. Результати кореляційно-регресійного аналізу інтегральних показників фізичної та механічної якості стовбурної деревини ялиці білої свідчать про значущу різницю кваліметричними маркерами хвилясто-завилькуватої та прямоволокнистої деревини. Встановлено, що середні значення тангентального розбухання, кількості річних кілець в 1 см та статичного модуля пружності прямоволокнистої деревини на 26, 30 та 36% відповідно більші від аналогічних показників деревини ялиці білої “хвилясто-завилькувата”. Об’ємна маса прямоволокнистої деревини характеризується меншими середніми значенням. Середнє значення базисної щільності хвилясто-завилькуватої деревини на 23% більше від фізичної характеристики у дерев із прямоволокнистою деревиною. Значні відмінності якісних характеристик хвилясто-завилькуватої деревини ялиці білої зумовлені різкою зміною її структури впорядкування деревного волокна відносно осі ростучого дерева. Коефіцієнт анізотропії розбухання прямоволокнистої деревини змінюється в межах від 1,6 до 2,9, а його середнє значення на 14% більше від ідентичного показника неоднорідності для ялиці білої “хвилясто-завилькувата”. На підставі результатів дослідження внутрішньовидової диференціації ялиці білої за структурою деревини рекомендовано при сортуванні круглих лісоматеріалів виділити клас якості ялиця біла із декоративною деревиною та позначати його “Яц-д”. Узагальнені статистичні дані фізико-механічних властивостей стовбурної прямоволокнистої та хвилясто-завилькуватої деревини ялиці білої в умовах Буковинських Карпат використовувати для заготівлі сортиментів цільового призначення та з декоративною текстурою деревини. Для визначення механічної якості ялицевих сортиментів визначено рівняння першого порядку на висоті стовбура 1,3 м ‒ Eп = 335,55Nрічн.кіл. + 7330,56 (R² = 0,73) та 7,0 м ‒ Eп = 416,08Nрічн.кіл. + 6851,34 (R² = 0,63). Для створення лісових деревостанів із підвищеною об’ємною масою стовбурної деревини проводити селективний відбір ялиці білої “хвилясто-завилькувата”.